Не так давно мною було відмічено, що серед вистав адресованих молоді не вистачає постановок чи то за українською драматургією, чи то хоча б з елементами української фольклористики. Тобто не те, що б їх в загалі не було (наприклад - Київський академічний театр юного глядача на Липках - О.Олесь "Ніч на полонині"), а хотілося б значно більше. І ніби у відповідь на мої думки, директор-художній керівник Київського академічного театру юного глядача на Липках, заслужений діяч мистецтв України Віктор Гирич дарує нам популярну в усі часи "Лісову пісню" Лесі Українки. Це дійсно феєричне дійство, де серед розмаїття кольорів, тонких повітряних тканин, квітів, безлічі дзеркал то з'являються, то зникають красиві потойбічні істоти. Сюжет п'єси, зачитаний у школі до відрази, відкривається по новому, з більшою силою емоцій, підіймаючи на поверхню все те найкраще, що є в цій безперечно геніальній п'єсі де "світ розуму позбавлений емоції" і "світ емоції позбавлений розуму" зустрівшись народжують ідеальний "світ розумної емоції".

Втримати увагу впродовж 2-х з половиною годин чималенького залу, заповненого "важким" глядачем - підлітком, справа досить нелегка. Але в даному випадку присутність естетичного смаку в поєднанні з професійною режисурою та майстерною акторською грою, роблять свою справу.

Цією виставою ТЮГівці закрили свій 80-тий ювілейний сезон, а вже на початку 81-го продовжили робити свій внесок у розвиток саме української теми у сучасному театрі, показавши молодшому глядачу виставу за п'єсою Яна та Ірини Златопольських " Ярмарковий гармидер або Не купити ума, як нема".

Кажуть кішка має дев'ять життів, людина - сім, скільки життів має вистава? Напевно стільки, скільки проблеми її будуть актуальними, відповідатимуть сучасності. А якщо в основі драматургії лежать народні мудрості, тоді й поготів вона не має строку давнини. Адже, як довело життя - народні мудрості це беззаперечні істини, перевірені часом. Саме на таких істинах і побудована вистава "Ярмарковий гармидер" (це її друге життя).

В основі сюжету три маленькі історії, які розповідає мудра пташка (А.Горб) нерозумному птахолову (В.Томусяк) (він же дрантюх, він же Іван, він же простацький парубійко), який у силу відсутності життєвого досвіду вважає, що немає нічого дорожчого за гроші.

Отже, на сцені - ярмарок. Яскравий, колоритний, з народними піснями, танцями. На ярмарок прийшли звичні для українського театру герої - дід, баба, коза, пройдисвіт, дівки, парубки, пан з пані і звичайно згадали про "нечистого". Гіперболізовані образи-маски ярмарчан з гротескним гримом та ляльковою пластикою, створюють враження старовинного українського вертепу. Двоповерхова конструкція-хата (сценографія заслуженого діяча мистецтв України А.Олександровича-Дочевського) розділена відповідним чином - з низу відбувається дія звичайних людей, а на другому поверсі світло вихоплює постать чарівного птаха. Колоритний гумор, що є однією з визначальних рис української ментальності, сприймається легко і природно. Естетика і жанр вистави (народний бурлеск) переносить нас до часів, що передували становленню українського професійного театру, дає можливість відчути всю чарівність національного мистецтва, а мудрість і актуальність порад, що дає незвичайна птаха, переконують в тому, що ця вистава буде мати ще не одне творче життя.