На прикінці минулого року репертуар малої сцени Театру юного глядача на Липках поповнився прем'єрою "Химера". Виставу за п'єсою "Химерна Мессаліна" достатньо відомого сьогодні драматурга Неди Нежданої здійснив заслужений діяч мистецтв РФ Костянтин Дубінін (його ж музичне оформлення). На дві години камерна сцена ТЮГу перетворилася на Колізей, про що свідчили задник із зобраденням античної архітектурної пам'ятки й місця для глядачів, розділені на окремі секції й розташовані амфітеатром. Римський палац Палатін - то величезне ліжко, застелене хутром тварин. Тут не лише сплять і кохаються, з цього ліжка правлять імперією, в ньому їдять, з'ясовують стосунки, зраджують і помирають. Перед палацом-ліжком простір з лавками - це парк, сад, судова зала, лупанарій і цвинтар одночасно (сценографія і костюми Катерини Корнійчук).

Під шум морських хвиль на сцені з'являються постаті в довгих сірих і коричневих плащах. Вони, як вода, стікаються звідусіль. Люди-маски без обличчя і статі - натовп. Хвилюється море, хвилюється натовп, пророкуючи щось недобре. Тим часом дружина імператора Мессаліна Валерія (Анжеліка Горб) розважається з молодим консулом Гаєм Сілієм (Валентин Томусяк). Власне, в усі часи перші особи імперій і королівств мали фоваритів і фовариток. Їм дарували титули й маєтки, їх обожнювали, але у будь-який час їх же могли зробити вигнанцями і навіть стратити.

Мессаліна скрізь з'являється у супроводі Вовчиці - так цей персонаж зазначений у програмці, але це швидше кішка, про що свідчить оригінальна пластика (постановка пластики Олега Роєнка). Супутниця Мессаліни, вовчиця, кішка, як завгодно (Марина Андрощук), - це внутрішній світ героїні, її друге "я". вона хижа й ніжна, агресивна й граціозна. При зовнішньому спокої імператриці її друге "я" може просто збожеволіти, вказуючи на складну природу цієї жінки. Непрості також стосунки й з чоловіками, котрих вона ніжно називає "слоником", "ведмедиком", "їжачком" тощо. Питання, чому імператриця дозволяє собі подібну поведінку, втрачає сенс, коли глядача знайомиться з її чоловіком. Імператор Клавдій (Валерій Войтенко), власне, "слоник" - вайлуватий дурень, боягуз, нікчемний правитель і злочинець, який полюбляє незайманих дівчаток. Не дивно, що в Мессаліни інші чоловіки. Дивним залишається інше: чому імператриця, вбравшись у руду перуку й безсоромний одяг зі шматків шкіри, потай, як крадій, тікає щоночі до лупанарію, де за копійчану ціну продає своє тіло солдатам і рибалкам? Що це - невгамовна пристрасть чи щось інше?..

Знову шумить море, насувається гроза. На прикінці кожної сцени з небес лунає голос (Володимир Левицький), що на кшталт: "Не копай яму ближньому - сам в неї потрапиш". У виставі використовуються тексти з книги "Моральні листи до Луцілія" філософа Сенеки. Але люди, як завжди, глухі. Нарцисс, секретар і радник імператора (Денис Гранчак) не може пробачити Мессаліні її нелюбов, підбурює до помсти й Префекта, начальника імператорської гвардії, який зазнав від імператриці приниження. В імперії розпочинається боротьба пристрастей, інтриги, зрада, помста, вбивства, словом - переворот.

Лише на прикінці стає зрозуміло, що вся химерністьМессаліни полягала лише в тому, що при всій своїй силі вона весь час була слабкою жінкою, яка хоче кохати й бути коханою. І яка безсоромними методами виборювала собі місце під сонцем. Тому: "Хто без гріха, нехай жбурне в неї камінь".

Слід зазначити, що режисер К.Дубінін, створив настільки ювілірну роботу, що кожен з персонажів вистави - справді індивідуальність. Кожен має свою "оправу" і своє місце у цій виставі-намисті.