Коли актори Київського академічного театру юного глядача на Липках довідалися, що комедію Лопе де Вега "Закохана витівниця" має ставити в театрі молодий режисер Андрій Білоус, дехто із "знавців" їх попереджав, що постановник під час роботи завжди виглядає суворим, ніколи не посміхається і з виразу його обличчя не можна довідатися, задоволений він твоєю роботою, чи ні. Проте, тюгівці незабаром переконалися, що застороги були марними бо в тій атмосфері взаємного інтересу, порозуміння й справді радісної співтворчості, в якій вони працювали, усмішка на обличчя Андрія з'являлась доволі часто.

Художній керівник театру Віктор Гирич запропонував постановникові на вибір кілька п'єс. Андрій вибрав саме комедію Лопе де Вега, бо, як він сказав сам, "вона весела, про кохання і не банальна". Мало значення і те, що свого часу цю комедію переклав на українську мову поет Дмитро Білоус, а "портфель" з подібними перекладами класичних, та ще й поетичних творів у нас доволі бідний. Коли молодий режисер розпочав роботу, дещо ускладнювало її те, що в театрі одночасно готували ще одну прем'єрну виставу - "Ярмарковий гармидер", в якій грала чи не половина учасників "Закоханої витівниці". Та з усіма складнощами впоралися успішно, і в грудні відбулася запланована прем'єра комедії Лопе де Вега. Після неї глядача, вік яких був десь так від 13 до 17 років, своє схвалення новою роботою тюгівців виражали таким шаленим криком і оплесками, які можна було почути хіба що після концерту популярної в них музики. Їх не важко було зрозуміти: весела вистава просто випромінювала шалену енергію, персонажі її переживали ті емоційні стани, передати які можна, хіба що високо підстрибнувши вгору або виробляючи неймовірні танцювальні па. Така сценічна поведінка акторів викликала цілком адекватну реакцію юної публіки, та й старше покоління глядачів зізнавалось, що давно не бачило на київській сцені настільки веселої, динамічної комедії.

Успіх прем'єрної вистави започаткувався вже в тому стилі роботи з акторами ТЮГу, який обрав Андрій Білоус. Про нього розповідає заслужена артистка України Валерія Чайковська, яка грає в спектаклі вдову Белісу: "Незважаючи на свій молодий вік, Андрій виявився добре освіченою, розумною і дуже цілісною людиною. Я навіть пожартувала, що він до мети іде, ніби танк. Дехто з акторів мав сумніви, чи зможе витримати той шалений темп, який запропонував постановник. А він усміхався і говорив: "все буде клас". Після того, як режисер ставив нам певні завдання, ми, ніби старанні студенти, приносили свої домашні заготовки - етюди, а потім разом відбирали, пристосовували їх до майбутньої вистави. Її образ Андрій сформулював так: "Це такий собі балет у місті, де всі вражені вірусом любові". Він дуже добре відчуває жанр і атмосферу, в якій мають відбуватись події спектаклю. В мене особисто ще не було досвіду роботи в подібній комедії, за винятком участі у виставі "Журден". Складність становило те, що текст віршований. А коли читаєш вірші, не просто одночасно з цим діяти і, навпаки, коли дієш на сцені, нелегко проговорювати поетичний текст. У нашій спільній творчій роботі допомагало те, що Андрій - учень нашого режисера Костянтина Михайловича Дубиніна. Це дозволяло зрозуміти його методологію. Андрій ретельно розробляє конфлікт, веде дійову лінію персонажів. А життєвий досвід прийде із часом. Тому ми віримо, що в обраній професії на нього чекає успіх".