ЗНАЙОМТЕСЬ: Анжелiка Горб. Випускниця Київського інституту театрального мистецтва iменi І.К. Карпенка-Карого (майстерня професора М. М. Рушковського). Актриса Київського академiчного театру юного глядача на Липках. Грає у виставах: "Король Дроздобород" (Принцеса), "Ніч на полонинi" (Мавка), "Ромео і Джульєтта" (Джульєтта), "Вовки та вівці" (Купавiна), "Потоп" (Русалка), "Ляльковий дiм" (Нора), "Чайка" (Аркадiна), "Лiсова пiсня" (Мавка), "Ярмарковий гармидер" (Птаха), "Закохана витIвниця" (Херарда), "Химера" (Мессалiна). Улюблений колiр - жовтий, колiр сонця. Улюблена страва - смажена картопля, яку їй не бажано їсти, та шоколад у необмеженiй кiлькостi. Життеве кредо: люблю, а значить - я живу". Мрiї: "Вважаю, якщо чогось дуже захотiти - обов'язково збудеться. А вразi не збулюся - певно, ти не дуже того й хотiв".

Зустрілися ми десь оп'вднi, й одразу зрозумiла, що, окрiм прекрасних театральних даних Анжелiка Горб має лагiдну вдачу і добре серце.А ще - актриса прийшла на ітерв'ю з вiзочком, у якому лежав та посмiхався її молодший сии Мартин, який, до речi, народився у Мiжнародний день театру, 27 березня. Ми гуляли поблизу театру i пiд співи Мартинчика вели розмову.

- Анжелiка ким ви хотiли стати в дитинстві ? Чи здйснилися ваші мрії ?

- У ранньому дитинствi я мало не щодня мрiяла про те, яку профессiю обрати: від юриста до дитячого лікаря. Але вже з першого класу читала вірші на всіх святах і грала Попелюшку. У восьмому класi, вже в бiльш-менш свiдому вiцi, почала думати про театральну кар'єру: вiдвідувала драматичний гурток у містi Марганець, що на Днiпропетровщинi (я родом звiдти), грала в шкiльних спектаклях. Якось на один з них завітав театральний режисер з Днiпропетровська і сказав мені: "Якщо ти ще не вирiшила з майбутньою професiею, - йди в.актриси!".І я зрозумiла, що не помилилася з вибором професiї.

- І що робили далi?

- Я дуже сором'язливою дiвчинкою булла. Для мене багато важила пIдтримка. Мої викладачi драматичного гуртка (Зозуля В. І., Юровський М. А.) вiрили у мої сили й готували до вступу. Першого разу - провалилася (вступала до Київського iнституту театрального мистецтва iменi І. К. Карпенка-Карого). Пам'ятаю, коли довiдалася про результати, - всю дорогу додому, їла пончики" з повидлом, а коли приїхала, то списала у своему щоденнику цiлу сторiнку словами: "Наступного року я обов'язково вступлю до театрального!".

Працювала в Будинку культури методистом раз на тиждень їздила на курси до театрального училища в Днiпропетровськ. Але думками я була в Киеві.

- І Київ вас зустрiв уже поблажливiше?

- Наступного року я вступала до того ж iнституту, підготувала монологи російською мовою (того року групу набирав М. М. Рушковський), і менi хтось випадково сказав, що потрапити в цю групу майже неможливо. Я ж одразу почала пригадувати монологи украiнською мовою, вирiшила вступати на український курс. А потiм зустрiла подругу, з якою нанчалася на пiдготовчих курсах, і вона переконала мене спробувати вступити до групи М. Рушковського, це вже навiть важко уявити: переполохана, останньою вбiгаю до кабiнету, і… отримую допуск до складання iспитiв.

- І чим же ви підкорили пана Рушковського?

- Аби запам'ятатися екзаменаційнiй комісiї, я мала щось вигадати. Тому на один з iспитiв я одяглася в усе червоне, волосся зібрала й перев'язала червоним клаптиком тканини, намалювала червонi губи... Читала монолог Снiгуроньки і виглядала занадто експресивно. Мене попросили зняти червоне (одразу й не второпала, що саме, адже я вся червона) ...з волосся, потім цим витерти помаду... Але, незважаючи на всю екстравагантність, яка менi не личить, я вступила i бiльше вже нiколи не одягаю червоного.

- Як охарактеризуєте свої ролI? Яка була найпершою, яка найважчою і яка залишається улюбленою?

- Найпершою вважаю роль Марі в спектаклi "Лускунчик", хоча грала в ТЮГові ще з третього курсу інституту. Улюблена, звичайно, Мавка в драмі "Лiсова пісня", а найважчою, як це не парадоксально, для мене була Джульєтта. Цiкаво, що всі ролi, які я готувала до вступу (Джульєтта, Мавка), я пізнiше зіграла в театрi.

- Яку виставу порадите подивитись усiм, а особливо сучаснiй молодi?

- Певно, що улюблену 'Лiсову пісню" (режисер Гирич В. С., сценографія - Михайло Френкель). Він буде цікавим і за змiстом i за формою. Саме у цьому спектаклi можна знайти вiдповіді на вічні питання. Людина приходить у цей світ заради кохання. Чи можна зрадити кохання?

Любов - це дар божий, це - як талант, і, якщо ти її зрадиш, тебе чекае покарання. Або, коли Лукаш (як Орфей), який божественно грає на сопiлці, кидає її заради корисливих, меркантильних інтересів. Але ж не кожному даний цей дар?! Або тема зіткнення язичництва з християнством...

Вважаю, цю виставу цiкавою, як для молодi, так i для бiльш дорослого глядача. Колись ми грали уривки з цієї вистави в музеї Лесі Українки. Потім глядачі розповідали, що на початку обережно сприймали спектакль: "Дуже вже модернова форма була, але потiм ...ви нас розчулили. Головне, вам вдалося передати дух, атмосферу Лесi Укранки". (В цей час до нас ненадовго приеднався старший син Анжелiки, Сергій.)

- Як родина та дiти ставляться до професії мами? Ким ви бачите старшого сина у майбутньому?

- Добре, що, попри все, - сiм'я для мене на першому мiсці. Мій чоловік - режисер. Всі мої ролі пов'язанi з ним, я йому безкінечно вдячна. Син, щоправда, каже, що краще б я обрала звичайну професію. Ревнує iноді мене до роботи. Але вiн завжди оцiнює мою гру та часто дає слушні поради. Найбільше йому подобається моя роль Пепп Довга Панчоха в однойменному спектаклі. Сергiй і сам вже грає у п'єсі "Лісова пісня" прийомного сина Лукаша (Валентин Томусяк). Але я не нав'язую йому театральної кар'єри. Навпаки, намагаюся прищепити йому якомога більше: живопис, музика... А в чому вiн розкриє свiй талант, ще нiкому не вiдомо.

- А чи не хотiли б ви подiлитися з нашими читачами курйозами, якi вiдбувалися пiд час вистав? Чи мають вони мiсце?

- Буває. Востаннє, коли менi пошили нову спiдницю для ролі Мавки, і на сцені вона ледь не спала з мене. Добре, що мої партнери (Валерія Чайковська та Валентин Томусяк) одразу це помітили, підіграли і все завершилося добре. А ще було у п'есi "Вовки та...", коли виходила з-за лаштункiв, перечепилася і впала. Партнер не відразу зрозумів, що сталося, але потім підібрав слова так, що глядачі навiть не помітили курйозу.

Анжелiка веде нас коридорами з артистичними кімнатами, тримаючи на руках Мартина, відчиняе двері, і ми опиняемося у світі костюмiв, дзеркал та всякої всячини. Вона ще довго розповiдає про свiт театру та мистецтва, про те, як разом з восьмимiсячним Мартином їздила на гастролi до Мiнська, як вони всією родиною їздили на зйомки...

Анжеліка показує нам знімки зі спектаклiв, гастролей і пригощає смачною кавою. Нас вражають малюнки, що творить старший син Сергій. Вони, здаеться, зовсім не пензля десятирічної дитини. Може, ми присутні при народженні нового відомого художника?